Голокост-страшна сторінка людської історії. Це переслідування, масове знищення євреїв під час Другої Світової війни. Важко й збагнути, скільки зламаних життів  залишило після себе це страшне явище. Нижче приводимо особисті хвилювання голови Брацлавської єврейської громади Баек Фаїни Михайлівни:

"Голокост для мене асоціюється з  холодом, голодом, та знущанням над єврейським народом. Багато про Голокост сказано та написано, але я хочу свою розповідь присвятити євреям Брацлава , які під час Другої світової війни побували в гетто та в таборі "Мертва петля", як його прозвали самі в’язні, який знаходився в с. Печера  Тульчинського району. Зі слів мого батька, який вже 11 років, як відійшов у вічність та очевидців, яких мало залишилось в живих, війна прийшла   неочікувано.  Майже всі чоловіки євреї пішли на фронт, в містечку залишились діти, жінки та літні люди. Багато з яких не хотіли евакуюватись. Моя мати була евакуйована на Урал і теж пройшла усі труднощі тодішнього життя. Батько розповідав, що з вечора мама розчинила хліб, а вранці, коли діти , ще спали, увірвались до хати німці , навіть не дали до путя зібратися, вивели всю сім’ю з хати, батька тоді вже призвали на війну, і повели до печерського конц.табору. Холод, від якого нікуди не сховаєшся, голод , як розповідали свідки тих подій, що навіть жінки відрізали груди та варили, щоб нагодувати своїх дітей, навіть їли промиті екскрименти. А нестерпні  воші доїдали людей. В таких страшних умовах жили в’язні. До того ж, непосильна  праця на торф’яниках. Взимку люди просто помирали від перемерзання. Багато хто з в’язнів не дочекався визволення.

Хочу перейти до подій того часу в Брацлаві. Ще до війни в містечку був відкритий дитячий будинок, спонсором якого була американська єврейська  благодійна організація "Джойнт".  Акцент був покладений на діток , що залишились без батьківського піклування, в основному під час сталінських репресій. Так, як безхатченків було багато то у дит.будинку знаходились і дітки різних національностей.  В лютому поліцаї о третій годині ночі з закладу вивели двісті пятьдесят дітей, роздягнених та босих і повели до річки Буг. Там фашистськими посіпаками  були прорубані великі ополонки , в які й скинули дітей. Хто випливав , тих дотоплювали буграми (довга палка з залізним наконечником) . Під роздачу попали не тільки єврейські діти, а й інші. Вранці місцеві жителі бачили, як в ополонках плавало взуття та іграшки. Одного разу єврея похилого віку німці взяли в комендатуру, за його погляди, син в якого воював проти фашистів на фронті, і батько сказав, що як би був молодчий теж пішов би воювати проти них. "Добрі" люди донесли. То чоловіка дуже били в комендатурі , а тоді виволокли на центральну площу,  де і розстріляли на очах у його дружини. Вона дуже благала не вбивати. На другий день смілива та вірна дружина прийшла на площу, обляла себе бензином та спалила. Євреї Брацлава не відсиджувались, а протистояли сміливо ворогу. В містечку навіть був єврейський партизанський загін. І буквально перед визволенням Брацлава, колаборанти підступно здали його, майже усіх було розстрілено. Коли радянські війська визволяли печерський концтабір то люди були настільки виснажені, що дехто не міг сам пересуватись, а повз. Мій батько розповідав, що зайшли наші війська, радощам не було меж. Солдати одразу поставили варити кашу. Коли батькові дали кусок хліба та насипали в миску каші, то це була найсмачніша страва за усе його життя. 

Одинадцять років я обіймаю посаду голови громади, ми розшукуємо місця масових розстрілів євреїв і за цей час, завдяки спонсорам, встановили десять памятників та три меморіали. Багато ще задумок  та роботи . Нині проклята війна з росією зламала плани. Я останній час стала багато задумуватись та зрівнювати теперішню війну та ту. Війна це велике горе людям. Тоді був геноцид євреїв , тепер геноцид українського народу. В ті далекі часи мій батько був в німецькій окупації. Його морилили голодом, холодом над ним знущались. Але Творець зберіг йому життя.  Пройшло багато років і його восьмимісячна правнучка Сонічка, яка проживає в Ізраїлі , поїхала з мамою погостювати до бабусі та дідуся в Маріуполь, а вже виїхати звідти не встигли. І знову історія геноциду повторюється.  Вона з мамою попали вже в рашистську окупацію, та місяць  провели в бомбосховищі, майже без води та харчів. І знову Творець почув наші молитви та дарував їм життя. А дівчинка росте та радується життю в Ізраїлі. Люди давайте залишатись людьми. Дуже страшно, коли історії повторюються, бо в геноцида , виявляється ні національності ні часу не існує.